Поиск по сайту:

КУЛЬТУРНАЯ НИВА / НИВА КУЛЬТУРИ

Мама Уля

Ян ТАКСЮР 29.12.2008 21:32

Спочатку було темно. Потім Івасик відкрив очі. Все як завжди. Маленька порожня кімната. На стіні - карта Блакитно-Жовтої планети. На підлозі - уламки ящиків з-під батарей. Меблів немає. Повітря теж. Та воно і не потрібне, бо Івасик був роботом.

- Гей, наливайте повнії чари! - почувся веселий гімн планети.
 
Івасик увімкнув останній телевізійний канал, що залишивя після Великої Енергетичної Кризи. На екрані, який займав усю стелю, з’явилося миле, дороге обличчя.
 
- Уля...- лагідно протягнув Івасик і додав, - Мама Уля...
 
Всередені у Івасика пройшла приємна хвиля задоволення. Раніше ця хвиля була набагато сильніше. Все аж спалахувало і тремтіло, але тепер сил у Івасика було обмаль, та й попереду в нього був складний шлях.
 
Тим часом Мама Уля на екрані нічого не говорила, а тільки всміхалася своєю чарівною посмішкою. Але Івасик знав, що в цю саму мить тисячі розумних роботів на Блакитно-Жовтій планеті переживають радість. І хоча енергії для праці, спілкування і навіть для рухів роботам вкрай не вистачало, блок радості в усіх працював нормально.
 
- Уля! Уля! - почулося за стіною. Це сусіди, розумні роботи Петруся І Ганнуся, з останніх сил вітали Маму Улю.
 
Івасик вимкнув телевізор і вийшов з дому. На вулиці було тихо. Панувала нерухомість. Ніби все завмерло. З краю дороги, мов статуї, стояли, не рухаючись, роботи, в яких сіла аварійна батарея. У деяких з них на грудях був портрет усміхненої Мами Улі. На даху магазину «Батареї» всі рекламні літери згасли, і тільки одна літера «Б» ще мерехтіла і при цьому подавала дивний звук:
 
- Бе-бе, бе-бе...
 
Мама Уля не була роботом. Вона була Головним Енергетиком Планети.Це вона чотири роки тому сказала великі слова:
 
- Роботи Блакитно-Жовтої планети! Ви - найкращі та найрозумніші у Всесвіті! І ви гідні вічної радості!
 
Івасик зупинився, тому що один з мертвих роботів, що стояв край дороги, здався йому знайомим. Івасик напружив залишки пам’яті і впізнав його. Це був Миколка, приятель з їхнього класу. Хоча його важко було впізнати. Очі закриті, антени на голові побіліли і жалюгідно скрутилися мов іржаві пружинки. Івасик хотів перевірити, чи залишилося в бідного Миколки щось у аварійному блоці, але пригадав, який сьогодні день, і не обертаючись, пішов далі.
- Про що ж це я думав, - напружено згадував Івасик, повільно просуваючись дорогою - ага, про Маму Улю...
 
Так, чотири роки тому мама Уля зібрала тисячі розумних роботів і сказала своїм неповторним лагідним голоском:
 
- Робіки мої! Я люблю вас і хочу зробити вам подарунок. Цей чудовий блок радості!
 
Розумні роботи так любили Маму Улю, що погодилися, аби кожному вмонтували додатковий блок радості. Тепер навіть без усяких причин кожний робот відчував радість. Особливо коли бачив Маму Улю.
 
Правда, дуже скоро з’ясувалося, що блок радості з’їдає страшенну кількість енергії, що він потребує постійного підживлення і навіть пригнічує роботу інших блоків – пам’яті, творчості, мовлення. Але Мама Уля сказала, що це тимчасово, що все погане минеться, а попереду в «робіків» тільки радість.
 
Раптом попереду Івасик побачив двох роботів, що розкривши обійми, рухалися на нього. У цьому ніби дружньому жесті була небезпека. Івасик зрозумів, що ці двоє «доходяг» хочуть відібрати в нього єдину працюючу батарею. Івасик не став тікати. Він зробив декілька кроків назустріч нападаючим і по черзі вдарив кожного в окуляр бачення. Обидва роботи, втративши орієнтацію, слабко повели руками і завмерли. Івасик підрахував відстань до пункту призначення, подумав, що сил у нього, мабуть, вистачить, і став рухатися далі, знову пригадуючи.
 
- Не перейматеся труднощами, - казала Мама Уля, коли розумні роботи стали приходити до неї великими делегаціями і гудіти хором: «Мамо, енергії не вистачає!».
 
-Любі мої, - воркотіла Мама, - усе буде гаразд. Я дуже добре розуміюся на енергетиці. А тих, хто мені заважає служити моїм любим робікам, я скоро вимкну назавжди.
 
Івасик повернув за металевий будинок-склад і побачив страшну картину. Три розумні роботи розбирали четвертого на частини. Вони вже відкрутили руки і поралися біля ніг. Всередині у Івасика щось напружилося і впало. Та, кого розбирали, була Ксана! Кілька років тому Івасик і Ксана вирішили жити разом. Бо разом їм було добре. Але блок радості, який обом вставили від Мами Улі, був настільки потужним, що радість бачити Маму поглинула всі інші почуття.
 
Івасик хотів щось сказати отим негідникам, що розбирали його Ксаночку, але програма мовлення в нього давно не працювала. Івасик тільки безглуздо подивився, як ті злодюги звинчували Ксанину ніжку, і повільно став рухатися далі.
 
- Уля! Уля! - почувся механічний голос з чорного ящика, що висів під дахом маленького будиночку, схожого на дитячий кубик. Крім ящика, на будиночку висів напис «Виборча дільниця».
 
- Дійшов, - подумав Івасик, намагаючись не хитатися від слабкості.
 
Щомісяця розумні роботи обирали Головного Енергетика Планети. Спочатку вибори проходили яскраво, мов свято. Але енергії на планеті через ненаситні блоки радости ставало все менше. І все ж таки всі, хто міг пересуватися, щомісяця приходили на дільницю.
- Гуд! Гуд, Івасик! - сказала йому незнайома істота, що стояла біля входу до дільниці. Це був не робот. Він широко всміхався, палив сигару, на голові мав капелюха з широкими полями, а на боці револьвер.
 
- О! Велком, Івасик! – сказала друга така ж сама істота, що вийшла з дверей дільниці, тримаючи в руках електронну урну для голосування.
 
- За кого голосуємо, май френд Івасик? – спитав той, хто мав револьвер.
 
- За Улю, - подумав Івасик, але не зміг сказати вголос. Він тільки натиснув на зелену кнопочку в урні для голосування і, витративши на це останні сили, завмер навіки.
 
- Хелло, Уля, - сказала істота з револьвером у маленький телефон. -
 
- Вітаю тебе, май дарлінг! Як завжди, єдіногласно!
 
На тому кінці трубки спочатку було мовчання. А потім почувся тихий дрібний сміх:
 
- Хі-хі-хі...

Оставить комментарий Комментариев: 0

Другие статьи раздела: